Наш журнал неодноразово знайомив читачів із цікавою людиною — гітарним лютьє Мішелем Лаг-Шаваррія та його чудовою продукцією: акустичними й електрогітарами, відомими в усьому світі своєю високою якістю. Цього року ми знову зустрілися з незмінним маестро Lag Guitars на виставці MusicMesse в Німеччині. І, звісно, не втратили нагоди поспілкуватися з ним цього разу про ювілей компанії, фотографію, гітаристів і, звичайно ж, гітари…
MUSIC BOX: Привіт, Мішелю!
MICHEL CHAVARRIA: Привіт! Радий знову тебе бачити.
MB: Насамперед хочу привітати тебе з річницею Lag Guitars! Тридцять років — доволі тривалий період, більше ніж чверть століття. Багато зроблено, ще більше попереду. Озираючись на минулі 30 років, чи можеш підсумувати пройдений шлях?
MC: Так, оце питання. Думаю, ці 30 років потрібно поділити на три періоди. Перші 10 років — самий початок, час експериментів і перших спроб вийти на французький ринок — старт, який привів мене сюди, на цю виставку. Я завжди знав, що робити гітари — це не те саме, що робити, наприклад, хліб. І вже тоді я розумів, що потрібно виходити на експорт. Це був час пошуків.
Другі десять років — період становлення бренду у Франції, адже ми французький бренд. Це дозволяло мені легко подорожувати, налагоджувати контакти на ринку. Багато партнерів були моїми друзями (і залишаються ними й досі). Також у цей час я почав працювати з гітаристами, ендорсерами — наприклад, із Філом Кемпбеллом (Phil Campbell). Філ грає в MOTÖRHEAD уже понад 25 років. У нас склалися чудові дружні стосунки!
Третій період кардинально відрізняється від попередніх. Вісім років тому я познайомився з Жераром (Жерар Гарньє, Gérard Garnier). Ця зустріч означила нове життя. Ми стали частиною Algam Group, і це дуже важливо. По-перше, Algam Group — найбільша компанія в Європі, яка займається дистрибуцією музичних інструментів. У Lag Guitars та Algam Group збігаються принципи, ми дуже підійшли одне одному. Algam — величезна компанія, Lag — не настільки потужна (я говорю не про силу, а про імідж і статус). Співпраця з Algam Group принесла багато позитивного.
Коли ти працюєш у невеликій компанії, час для тебе — розкіш! У тебе мільйон завдань, ти розриваєшся між сотнями справ, тебе постійно відволікають. Відтоді як ми почали працювати разом, багато чого змінилося на краще. Увесь процес організований: у нас є співробітники з маркетингу, продажів, дизайн-розробки тощо. І кожен прекрасно знає свою справу. Мені не доводиться відволікатися від своїх обов’язків. І тепер я повністю зосереджений на тому, що мені подобається, на своїй роботі. Мені здається, я роблю це чудово.
Я працюю з музикантами, веду переговори щодо експорту — фактично, я ніби посол, який обговорює гітари з різних боків. Щодня відбувається щось нове: нові артисти, нові фестивалі, нові зустрічі, нові поїздки. Мій день — суцільний рух. Є очевидна серйозна еволюція, яка була б неможливою, якби я не зустрів Жерара. Я шукав відповідного партнера не заради грошей — я хотів командної роботи. Адже ти знаєш: багато компаній-дистриб’юторів зацікавлені лише в грошах і ні в чому більше. У випадку з Жераром і Algam Group усе інакше: у Жерара щире бажання підняти Lag на вершину.
MB: Ти вже багато років «у сідлі», а Lag Guitars давно мають міцну позицію в музичному світі. Чи встановлював ти собі якісь стандарти, правила під час роботи, чи все було спонтанно?
MC: Я люблю працювати.
MB: Це і є єдине правило, якого ти дотримувався всі ці роки?
MC: Це моє головне правило — любити свою роботу, любити те, що робиш. Тому я багато працюю. Є ще кілька важливих моментів. Я розподіляю свій час. Протягом дня я обираю моменти, коли маю залишатися наодинці, щоб подумати. Жодних телефонних дзвінків! Коли я працюю на фабриці, я приїжджаю туди раніше за всіх. Починаю працювати ще до сьомої ранку. До восьмої нікого немає — ні в офісі, ні в майстернях, ніхто не дзвонить і не відволікає, і я можу спокійно поміркувати над певними речами. Тепер мені особисто не потрібно спілкуватися з китайськими колегами — вся робота з ними відбувається на місці, на нашій фабриці в Китаї.
Другий момент, дуже важливий: я припиняю працювати близько сьомої вечора, їду додому і вже вдома продовжую працювати, але іншу роботу — над фотографією. Отже, ключові моменти — початок і завершення робочого процесу.
MB: А ти коли-небудь розчаровувався в собі?
MC: Ні. Чесно, ніколи.
MB: І ніколи ні про що не шкодував?
MC: Єдине, про що я завжди шкодував, — що в мене немає часу грати.
MB: Навіть удома немає часу взяти до рук гітару?
MC: Ні, вдома я граю щодня. Хай навіть по 5–10 хвилин. У мене вдома є власний кабінет, де я можу працювати й грати — що я, власне, і роблю. Але в мене немає часу грати з гуртом. Інакше я був би змушений пожертвувати чимось іншим, важливим.
MB: Де ти черпаєш натхнення для своєї роботи?
MC: По-перше, мене надихають люди. І це найважливіший момент, тому що якщо ти чимось займаєшся і при цьому не любиш людей, не слухаєш їх — далеко не підеш. Тому я завжди намагаюся слухати, що мені говорять люди, користуватися їхнім досвідом. Далі — мистецтво загалом. Це може бути живопис, фотографія, музика, скульптура — що завгодно. Я займаюся фотографією, як уже казав. Для мене це чудова можливість поєднати захоплення з тим, що я можу зробити для Lag — наприклад, фото артистів або якісь репортажі. Я намагаюся передавати свої «послання» через фотографії. Також я пишу вірші, точніше, я б сказав — тексти. Ще одне джерело натхнення — природа.
MB: Кілька слів про фотографію. Чи відбуваються виставки твоїх робіт?
MC: Ні, виставками я ще не займався. У мене немає часу, хоча це не виправдання. Думаю, я ще не готовий. На перше місце я ставлю роботу з Lag. Зараз у нас дуже відповідальний момент — відкриття нової фабрики в Китаї, вдосконалення якості та збільшення виробництва, нові договори про дистрибуцію. Це як вибух, і я не хочу нічого проґавити.
Я зосереджений на роботі в Lag: домовленості щодо експорту, участь у різних виставках і фестивалях, робота з музикантами. Я намагаюся фотографувати постійно: після вечері, щонеділі на прогулянці.
MB: Які плани ти будуєш на майбутнє?
MC: Для Lag це, безперечно, поширення бренду всюди й на високому рівні, з урахуванням усіх потреб покупців. Останні два роки нам заважала наша власна система дистрибуції та виробництва, бо нам просто не вистачало гітар! Це було важко. Ми щороку подвоюємо виробництво. Коли є певна прогресія, скажімо 10%, у музичному бізнесі ви вже можете бути щасливі. Але коли йде подвоєння — доволі складно контролювати й керувати процесом.
Тепер ми працюємо і зі США, і, звісно, з Росією. Наш головний курс — створення якості, здатної задовольнити вимоги кожного покупця. Ми допомагаємо нашим дистриб’юторам ставати кращими й розвиватися. Це дуже хороші показники, але основна проблема не в дистриб’юторах, а в нас. Ми намагаємося виробляти більше гітар і тримати їхню якість на дуже високому рівні. У нашої компанії хороший статус і імідж — подивися на наш стенд, на наші гітари. Але порівняно з гігантами цієї сфери ми поки що «маленькі». Ми сильні в якості, але ще не в кількості — а це непросто.
MB: У тебе є мрія — твоя особиста мрія?
MC: У мене їх багато! Наразі я щиро мрію вивести Lag на новий, дуже високий рівень — поруч із двома брендами-гігантами. Це американські бренди, легенди. Початкові літери в їхніх назвах — «F» і «G» відповідно. (Усміхається.) Треба бути чесними: ми ніколи не зможемо з ними змагатися — ці бренди завжди залишаться на вершині, бо вони частина історії. Але, можливо, ми станемо одним із брендів, наближених до них.
Ще одна мрія — поєднати мою любов до фотографії та гітар. До речі, про виставки: я б дуже хотів, щоб виставки моїх фотографій привозили до країн наших дистриб’юторів. Не думаю, що це складно технічно. До речі, я отримав пропозицію від колег у США. Під час нашого обговорення в аеропорту, як краще представити Lag у Штатах, Жерар зауважив, що я займаюся фотографією. Наші американські колеги дуже захотіли подивитися мої роботи. Так і народилася думка — через мої роботи представити наш бренд, французьку культуру і природу. До 2012 року я остаточно продумую концепцію й займуся цим питанням. Зараз готую багато фотографій. Я працюю в різних жанрах: пейзаж, концептуальні фото, чорно-біла фотографія. Я можу зібрати повноцінну експозицію з коментарями, віршами англійською.
MB: Минулого разу ти говорив, що плануєте запустити лінію бас-гітар. Але чомусь цього не сталося. Ви відмовилися від ідеї?
MC: Ні-ні-ні! Ми просто відклали запуск з кількох причин. По-перше, вирішили кинути всі сили на акустичну лінію — завершити всі роботи, пов’язані з нею, продакшн. Ми сильні в електрогітарах, а з акустикою в нас відбувається той самий «вибух», про який я вже говорив. Ми почали в Америці саме з акустичного ряду. Потім зайнялися оновленнями електрогітар, успішно все зробили — і наші оновлені гітари вже готові до «виходу в світ». Це було дуже важливо. А зараз ми приступили до роботи над лінійкою бас-гітар.
MB: Тобто дуже скоро ми побачимо ваші бас-гітари?
MC: Так, дуже скоро! Поки що почнемо з розробки лише однієї моделі — напівакустичної. Ми не хочемо одразу випускати електричний бас: зараз наш коник — акустика. Дизайн ми розробили минулого тижня, учора обговорили деякі деталі. Коли я повернуся в майстерню, одразу приступимо до роботи. Ми будемо працювати над особливим інструментом, бо не хочемо пропонувати щось звичайне й банальне. Ми виходимо на ринок бас-гітар з унікальним інструментом, тому й витратили стільки часу на розробку. Але зараз ми з усім визначилися і готові до роботи.
MB: Вітаю! А з якими музикантами ви працюєте останнім часом?
MC: У нас є два серйозні ендорсери акустики. Gus G (новий гітарист OZZY — авт.) грає на двох наших гітарах Tramontane: шестиструнній та дванадцятиструнній. Останню мають привезти з Франції цього тижня. Він використовує їх під час туру і в червні на Hellfest. Коли в нього будуть обидві гітари (зараз у нього лише шестиструнна), ми займемося розробкою підписних моделей, фотосесіями тощо.
Другий важливий ендорсер — гітарист гурту NEVERMORE Джефф Луміс (Jeff Loomis). Для нього ми зробили дві моделі гітар. І ще в нас є талановитий ендорсер Даріо Лоріна (Dario Lorina) з американського гурту LIZZY BORDEN. Вони грають хеві-метал із ще більш моторошним гримом, ніж у KISS. Цей хлопець — молодий геній, чудовий гітарист!
Є ще кілька музикантів, з якими ми зараз ведемо переговори, але я не можу назвати їхні імена, бо ми поки не домовилися. Зараз я зосереджений на представленні наших акустичних гітар у Штатах. Щоб продавати акустику, ендорсери, по суті, не потрібні — це невибагливий ринок, майже всі купують акустику. З електрогітарами інакше: щоб міцно зайняти позицію, потрібні ендорсери. Як правило, це або хард-рокові, або хеві-металічні музиканти. Я, як і наші американські колеги, чекаю моменту, коли наші електрогітари будуть представлені в США — тоді буде простіше знайти ендорсерів. У мене вже є деякі контакти, але я збережу їх у таємниці. Щоб налагоджувати контакти, нам потрібно закріпити продукцію на американському ринку.
До речі, про мрії! Я мрію зустріти Пола Маккартні, щоб він грав на одній з моїх гітар або бас-гітар. Один із перших басів, які ми зробимо, буде для лівшів. І я дуже хотів би подарувати йому цю гітару.
MB: Дуже дякую за те, що приділив мені трохи часу!
Автор: Невідомий оглядач журналу MUSIC BOX №2(60) від 2011 року.
