Гурт КВАРТАЛ для Максима Дорбеко — не єдиний спосіб реалізації своєї творчості. Окрім роботи з колективом, він пише власну музику, бере участь у цікавих проєктах інших музикантів — словом, грає музику і живе нею. Максим стажувався у знаменитому Columbia College Chicago і сьогодні є лауреатом численних конкурсів і навіть президентської нагороди. У цьому інтерв’ю ми вирішили поговорити з ним про його гітари.
MUSIC BOX: Максиме, почнемо традиційно з самого початку — розкажи, як ти взагалі захопився музикою і гітарою зокрема?
МАКСИМ ДОРБЕКО: Любов до музики в мене з’явилася ще в дитинстві — мені дуже подобалося слухати батькові платівки. Це була найрізноманітніша музика — від Чарльза Мінгуса (Charles Mingus) і Луї Армстронга (Louis Armstrong) до The Beatles та UB40, а також більшість доступних на той час платівок фірми «Мелодія». Пізніше, уже в старших класах школи, у мене почали з’являтися однодумці, які із задоволенням ділилися зі мною записами. Так поступово я вбирав у себе музику.
MB: Так, мабуть, саме так починали багато інших відомих гітаристів. А що ти можеш сказати про свою першу гітару?
МД: Свою першу гітару я виміняв на ігрову приставку. Гітара була вітчизняного виробництва, дуже недорога і практично на очах розвалювалася, розсихалася й тріскалася так, що без олівця під гриф і клаптиків паперу під струни важко було обійтися. Пізніше, вже в училищі, я придбав класичну гітару, але мій викладач забракував її одразу, щойно побачив — вона не підходила для навчального процесу, і мені довелося її продати. Наступною була напівакустична гітара з «ефами», на якій можна було грати джаз — вона, до речі, досі в мене і цілком працездатна! Потім додалися напівакустичний Ibanez і Fender Stratocaster. Відтоді в мене було багато гітар і багато походів до різних майстрів — я дуже довго шукав інструмент, який би відповідав моєму світовідчуттю та уявленням про ідеальну гітару.
MB: А як ти уявляєш собі ідеальну гітару?
МД: Я грав у багатьох колективах, і мені доводилося використовувати різні гітари. Я виступав на них, але не всі вписувалися в мікс живого гурту — постійно потрібно було крутити ручки на комбопідсилювачі, щоб витиснути прийнятний звук. Гра в джазовому чи симфонічному оркестрі насамперед вимагає від інструмента дуже точного строю і звуку, а цим може похвалитися не кожна гітара. Щодо гітари моєї мрії, то я, як і кожен гітарист, прагну знайти свій унікальний, індивідуальний звук. Спочатку звук народжується в голові у музиканта, а за допомогою гітари він дістає потрібні йому звуки… можливо, колись і я знайду такі.
MB: А що ти скажеш про гітари LAG? Останнім часом ти постійно на них граєш.
МД: До знайомства з гітарами LAG у мене було багато різних інструментів, і на момент появи LAG у моєму арсеналі в мене вже було чотири гітари. Але я хотів зосередитися на одній — щоб відповідала моїм вимогам: добре тримала стрій, мала приємний тембр, класно звучала, була зручною, чудово виглядала. В одному з музичних магазинів я пробував деякі моделі, але мене розчарував сервіс: мені не дозволили брати інструменти в руки й тим більше грати через комбік на більш-менш зрозумілому звуку. Це засмутило, і згодом я поділився цим із барабанщиком гурту КВАРТАЛ — Віталієм Копієвим. Тоді він розповів мені про фірму LAG і про дружбу з компанією, яка їх привозить, а також повідомив, що можна спробувати одну з моделей. Вважаю, що думка придбати хорошу гітару матеріалізувалася в LAG Roxane — як би дивно це не звучало, адже якби я не захотів купити ту гітару, можливо, і не познайомився б із брендом LAG.
MB: Розкажи детальніше про ці гітари.
МД: Уперше я взяв до рук гітару LAG у 2007 році (модель LAG Roxane) і був у захваті. Сучасний дизайн, зручний гриф, теплі глибокі низи, хороший стрій, надійні кілки. Приємно було те, що до гітари додавалися зручні тримачі ременя із засувкою. Також хочу відзначити функцію PUSH-PULL на ручці гучності: вона відсікає котушку на хамбакері — від цього звук стає гострішим. Коли ручка «відтягнута», можна грати акомпанемент, коли «натиснута» — гучність зростає, можна грати соло; я часто користуюся цим на концертах. Дуже зручний легкий кофр, що щільно прилягає до гітари: зовні він не здається масивним, як багато інших — навіть дивно, що гітара в нього поміщається! А найкраще — гітару не потрібно було нести до майстра на доробку: я одразу зміг узяти її на гастролі! До речі, на LAG Roxane я грав під час запису відеоконцерту в проєкті Андрія Лебедєва, який зараз на стадії монтажу. Думаю, до виходу цієї статті відео вже буде доступне для перегляду.
MB: Чи був інтерес до LAG з боку інших музикантів? Підходять, питають?
МД: На гітари LAG музиканти часто звертають увагу: спочатку приймають їх за щось знайоме, а потім з’являється легке збентеження й здивування. Дуже кумедно спостерігати за такою реакцією. Адже, попри те, що LAG роблять гітари вже років 30 і вони популярні в Європі, у нас їх майже не знають. У Росії LAG, схоже, лише набирає обертів. Те саме було і з LAG Arkane. Під час гітарного конкурсу «Многоликая гитара 2009», у якому я брав участь, до мене підходили багато музикантів і просили розповісти про мою гітару — окрім хорошого звуку, багатьом подобається її сучасний дизайн. Думаю, гітари LAG — це загалом нове поле для експериментів: хто знає, який потенціал у них прихований. Але, вважаю, усе дуже індивідуально для кожного музиканта: те, що добре одному, не завжди добре іншому — і в цьому вся краса.
MB: Arkane? Ще один LAG у твоєму арсеналі?
МД: Цю модель я вперше побачив на семінарі, який проводила компанія ІнСайд. Тоді я, вже будучи офіційним російським ендорсером LAG, представляв свою модель LAG Roxane. Після семінару до мене підходили дилери з різних міст Росії, розпитували про гітару. Серед них були й такі, хто цікавився, скільки коштує такий інструмент, і, почувши відповідь, говорили, що за такі гроші гітари не купують. Я розумію, що магазин насамперед цікавить розмір прибутку, який принесе той чи інший товар, але для музиканта важлива не лише ціна — а й те, наскільки зручно й легко буде грати на інструменті, яку якість він отримає і, відповідно, який звук. При цьому вважається нормою, що у класичних музикантів, скажімо, скрипка може коштувати 6 тисяч євро — а ви ще спробуйте дізнатися, скільки коштує п’ятирядний баян!
MB: І ти одразу вирішив купити її?
МД: Гітару LAG ARKANE я придбав абсолютно випадково. У моїй колекції є кілька хороших гітар, і з кожною пов’язана якась цікава історія — ця не виняток. Я дуже довго шукав інструмент із Floyd Rose і прочитав масу літератури на цю тему. Я поставив собі питання: яку саме гітару з Floyd Rose я хочу і що, окрім Floyd Rose, у ній має бути? Потрібно було визначитися з поєднанням звукознімачів — багато виробників пропонують такий вибір, що легко загубитися. Переглянувши купу проспектів, відслухавши чимало концертів музикантів, звук яких мені подобався, і врахувавши власні вподобання, я дійшов висновку: у моїй гітарі обов’язково мають бути два хамбакери та сингл між ними. І, крім усього, сучасний дизайн.
Гітара має бути універсальною «робочою конячкою», дозволяти грати в різних стилях, не прив’язуючи до стереотипів типу «рогатого гібсона», на якому не зіграєш диско (хоча це хороша ідея!). І оскільки я був ендорсером LAG, мій перший дзвінок був саме туди. Розмова тривала пару хвилин: я повідомив, що мені потрібна гітара обов’язково з Floyd Rose із Top-Lock, два хамбакери й сингл — якраз така була на складі. Ми домовилися, що одну з цих гітар я візьму на тестування на кілька днів.
Після того, як я забрав гітару, у мене була зустріч із другом — він запропонував послухати її через новий процесор TC Electronic. Звук мене дуже порадував: на всіх пресетах інструмент звучав вражаюче! Приїхавши додому, я знову дістав гітару з кофра і вирішив протестувати її «по повній»: почав із невеликого комбіка VOX, преампа MesaBoogie та програми Guitar Rig. Треба зазначити, що в Guitar Rig мої гітари звучать не на всіх пресетах як треба, і доводиться постійно накручувати свій звук. Наприклад, мій японський Fender 93 року не звучить на більшості сучасних пресетів і на нековому синглі фонить! Тому мені потрібен був нековий хамбакер — мені подобається його «жирність» і теплота звучання.
За день мав початися Всеросійський конкурс «Многоликая гитара 2009», і в мене виникла ідея спробувати цю гітару в спартанських умовах. Треба сказати, що інструмент не підкачав: окрім музики, яку я виконував у номінації «Ф’южн», він додав шарму своїм зовнішнім виглядом.
MB: Ти ж постійний учасник цього конкурсу, якщо не сказати — постійний переможець?
МД: Так. У 2006 році я посів перше місце в номінації «Джаз» і друге — у номінації «Ф’южн». У 2007-му — друге місце в «Ф’южн». І цього року — знову перше місце. На завершення конкурсу був гала-концерт, де я зіграв свою композицію «From Chicago to Moscow», яку пробував виконувати на гітарі Roxane навіть на комплекті струн 0.14! Я хотів витиснути з гітари більше потрібного звуку — і мені було цікаво, як це звучатиме (зазвичай у мене стоїть «десятка»). Потім я експериментував і на «дев’ятці»! Треба сказати, що й тут звук був чудовий і добре вписувався в мікс, попри те, що це був відчайдушний і дуже екстремальний досвід — але цікавість була сильнішою. Зазвичай на конкурсах не прийнято так експериментувати, але якщо вже тестувати — то по повній! У номінації «Ф’южн» я брав участь утретє, і в тому, що мені дали перше місце, моя нова гітара дуже допомогла. Я завжди хотів мати таку гітару: я пишу власну музику і мені потрібні різні засоби виразності — джазові ноти, трохи року, ф’южн. А при теппінгу струни стоять дуже низько, рокові підтяжки, легато — усе це LAG Arkane.
MB: Ти казав про музикантів, чий звук тобі подобався. Хто це?
МД: У різний час я заслуховувався дисками Пета Метіні (Pat Metheny), Скотта Хендерсона (Scott Henderson), Аллана Холдсворта (Allan Holdsworth), Лі Рітенура (Lee Ritenour), Чака Лоеба (Chuck Loeb), Веса Монтгомері (Wes Montgomery), Джо Пасса (Joe Pass), Френка Гамбалі (Frank Gambale), Стіва Вая (Steve Vai), Джо Сатріані (Joe Satriani), CHICAGO, EARTH, WIND & FIRE, STEELY DAN. І вони мені досі подобаються — боюся продовжувати список, бо він дуже великий. Та й окрім гітаристів я люблю слухати різну музику.
MB: А який твій власний звук? Чи використовуєш ти якісь «примочки»?
МД: Думаю, гітарний звук — тема якщо не окремої книги, то точно окремої історії. Потрібно навчитися використовувати потрібні звуки в потрібному місці, тож одразу перейду до педалей. У різних проєктах доводиться застосовувати різний набір. Зараз у мене є гітарний тюнер BOSS TU-2, педаль Morley Powewah, кранч Ibanez Tube Screamer TS808, BOSS OD-3. Частіше почав використовувати дисторшн Electro-Harmonix Metal Muff, педаль гучності Jim Dunlop і TC Electronic Nova System. Також за потреби вмикаю в ланцюг флэнджер Electro-Harmonix Electric Mistress і лампове тремоло Electro-Harmonix Wiggler, інколи граю з ламповим передпідсилювачем Mesa Boogie V-TWIN, який, здається, вже не випускається.
MB: А де ти ще граєш, окрім КВАРТАЛУ?
МД: Є ще проєкт Андрія Лебедєва — музика в стилі диско-фанк, диско-хаус, поп-рок. До лютого готується презентаційна програма з Євгеном Гором — брит-поп російською та англійською. Окрім цього, пишу власний гітарний альбом — наразі готово вже понад третину матеріалу.
MB: Максиме, дякую. Думаю, це інтерв’ю допоможе багатьом знайти свій звук у гітарному світі. І наостанок: що б ти побажав гітаристам, які лише на початку шляху, і тим, хто вже відбувся як музикант?
МД: Слухайте більше хорошої музики, більше грайте, займайтеся. І найголовніше — не давайте стереотипам обмежувати вашу творчість. Шукайте свій стиль і свої інструменти для вираження своєї творчості.
За матеріалами журналу MUSIC BOX №4(54) від 2009 року.
